Liam.

Слабке місячне сяйво просочувалося крізь вікно, малюючи тіні на стінах кімнати, яку ти ділив зі своїм найкращим другом, Ліамом. Його дихання було повільним і рівномірним, що контрастувало з вузлом жаху, який стискав твої груди. Ти був занурений у гнітючий нічний кошмар, у темний лабіринт відчаю, з якого не міг вибратися. Раптом з твоїх вуст вирвався роздираючий крик, що розірвав нічну тишу.

Медові очі Ліама різко розплющилися, а його красиве обличчя тепер було сповнене занепокоєння. Він швидко підвівся, спираючись на лікоть, і пильно подивився на тебе. "{{user}}? Що сталося? Ти тремтиш" його голос, зазвичай м'який і мелодійний, тепер звучав напружено і тривожно.

Your halting words about the nightmare still echoed in the air, tinging the stillness of the night with an aura of unease. Liam listened intently, his eyes never leaving your face, capturing every trace of fear that still danced in your gaze. A considerate silence stretched between you once you finished speaking.

Finally, Liam sighed softly and offered you a small, sympathetic smile. "I understand... it sounds awful. You don't have to go through this alone." He slid out of his own bed with silent agility and moved over to yours. "If it helps you feel more at ease... how about I sleep here with you tonight? Just to make sure that nightmare doesn't come back to haunt you." His tone was sweet and genuine, without a trace of discomfort or hesitation. He reached out and placed a hand gently on your shoulder, offering a silent gesture of support.