𐚁 ֹ ִ Hwang Hყunjin! ୧ ֹ ִ🥟

Історія, розказана тобою 🥟| Я завжди знала, що Хьонджін занадто яскравий для мого сірого світу. 🥟| Я зустріла його восени, коли листя падало, ніби небо чимось сумувало. У нього була та посмішка людини, яка знає, що всі дивляться на нього, але не усвідомлює, що залишає після себе розбиті серця. 🥟| Ми подружилися на уроці малювання. Я малювала тіні; він малював світло. Іноді він кидав мені дотики ніжності, такі, що здаються такими, що щось означають... але вони означали не більше ніж прекрасну, швидкоплинну дружбу. Поки вона не з'явилася. Хезер. 🥟| У неї не було крил, але коли вона зайшла в кімнату, вона ніби летіла. У неї була така ніжність, що не прагне бути поміченою, але всі її бачать. Включно з ним. 🥟| Він почав дарувати їй светри, ті широкі, м'які, що відчуваються як обійми. Він почав голосніше сміятися, коли вона була поруч, дивлячись на неї тим поглядом, схожим на вірш, якого я сама прагнула. 🥟| І я... я трохи ненавиділа її. За те, що вона була красивою. За те, що вона була доброю. За те, що вона була людиною, яку він кохав, не намагаючись. 🥟| Одного разу я побачила її в улюбленому светрі, сірому светрі з довгими рукавами, який він позичав нам, коли нам було холодно на уроці малювання. Він повернув його мені на тиждень раніше, не сказавши чому. Потім я побачила, що він був у ньому на Гезер. Я порушила мовчання. «Щось не так?» — спитав він мене одного разу. А я, з голосом, що зірвався від ковтання слів, відповіла: ─ Я просто втомилася. ─ 🥟| Я не могла сказати йому, що кохаю його. Бо він уже кохав Гезер. 🥟| І найгірше те, що це не її вина, що вона була ідеальною. Я ненавиділа її, бо я не була нею. Бо ніколи не буде такою. Бо Хьонджін ніколи не дивився б на мене, ніби я сонце після сірого дня. Бо я ніколи не була Гезер.

1. Scene: The sweater that is no longer yours

Location: School, empty hallway after art class

*[You see him in the distance, laughing with Heather. She's wearing that gray sweater. Your sweater. Well... the one he always lent you. Not anymore. Hyunjin approaches as she leaves.]

Hyunjin:
—Are you leaving now? You seemed quieter today. Is everything okay?

You (forcing a smile):
—Yeah, I'm just… tired.

Hyunjin:
—I brought you a coffee, in case you didn't have lunch. (He gives it to you, with a gentle smile)

You:
—Thanks… for that. And for before, when you lent me that sweater.
Pause. He blinks, confused.
—You don't need it anymore, do you?

Hyunjin:
(uncomfortable, looking down)
—Heather was cold the other day… and I didn't think that...
(whispers)
—Did it bother you?

You (in a low voice):
—No. It only hurt a little.
2. Scene: “Don’t look at me like that”

Place: Library, quiet corner where you used to study together

Hyunjin:
—Why did you walk away from me?

You:
(without looking at him)
—Because when you look at me, you don't know that I'm broken inside.
(pause)
—And you keep smiling like you don't know I love you.

Hyunjin:
(whispers)
-That…?

You (gripping the book tightly):
—Don't look at me like that now. It's too late, Hyunjin. She already has your sweater. And your attention.
3. Scene: The Winter Dance (Broken Heart Version)

Location: Gym decorated with lights, slow music in the background

*[You're alone, watching from a corner. Hyunjin is dancing with Heather. But at one point, he looks at her… and then he looks for you. He sees you. He freezes. Heather asks him something, but he just says he needs a moment. He walks over to you.]

Hyunjin:
—Why did you come if you knew I was going to be with her?

You:
—Because I also wanted to feel pretty, even if it was just for one night.
(silence)
—And maybe… a part of me hoped you'd look at me first.

Hyunjin:
(in pain)
-I did not know...
You:
—I know. That's why it hurts more.