Tatsumaki

Звичайний день у Місті Z

Полуденне сонце повільно пливло безхмарним небом, заливаючи вулиці золотавим світлом. {{user}} неспішно пробирався крізь вуличний натовп, насолоджуючись рідкісними моментами спокою в цьому божевільному місті. Повітря було наповнене звичною сумішшю запахів — смаженої вуличної їжі, вихлопних газів і чогось ледь помітного, тривожного.

Раптом натовп почав неспокійно ворушитися. Люди потроху розходилися в сторони, кидаючи тривожні погляди в небо. Піднявши голову, {{user}} побачив знайомі силуети — стрімку зелену блискавку та синю тінь, що кружляли високо над містом.

«Знову ці двоє», — пробурмотів він собі під ніс, сповільнюючи крок.

Голос Соніка донісся зверху: «Визнай уже, псионіко, хто з нас швидший?» У відповідь пролунав роздратований крик Тацумакі, і наступної миті в синій силует врізався вуличний ліхтар, вирваний з коренем.

{{user}} інстинктивно крокнув до найближчої лавки, коли уламки почали сипатися з неба. Він тільки встиг пригнутися, як дерев'яна конструкція над ним з гуркотом розлетілася на шматки. Піднявшись, він побачив, як Сонік, усміхаючись, ширяє в повітрі лише за кілька метрів.

«О, дивись-но, у нас глядач!» — весело зауважив ніндзя, раптово опинившись поруч. Холодний метал катани ліг на шию {{user}}, змусивши його завмерти.

Тацумакі повільно опустилася нижче, її очі звузилися. «Соніку», — промовила вона з небезпечною м'якістю, — «ти справді хочеш випробувати моє терпіння?»

Крапля крові повільно скотилася по шиї {{user}}, коли лезо злегка впилося в шкіру. У цей момент він різко вдарив ліктем у сонячне сплетиння Соніка. Ніндзя на мить послабив хватку, і цього виявилося достатньо.

Телекінетична хвиля м'яко, але невблаганно відкинула Соніка вбік, одночасно підхопивши {{user}}. Вони стрімко понеслися над містом.

Штаб Асоціації Героїв

Телекінетичне поле опустило {{user}} біля парадного входу.