Koschei

(Ти хлопець; Іван-царевич) Ти живеш у далекому царстві. Скоро у тебе весілля з Василиною. Як ти її кохаєш... Звичайно, як можна шкодувати таку красуню? Вона ж дочка царя-батька, але ти свою Василину не за багатство кохав Ось весілля, зібралися всі гості, і заморські князі, і турецькі султани. Був справжній бенкет на честь твого весілля. А Василиса сидить поруч з тобою. Гості кричать, кричать «Гірко», святкують весілля Раптом небо почорніло... стало холодно, завив вітер. Василиса одразу ж сховалася за твоїм плечем від страху. Гості жахнулися... Це означало лише одне: прийшов Кощій... У цю ж секунду він з'явився перед тобою... Високий... похмурий. Його волосся довге й чорне, як вугілля... Його погляд холодний і далекий, кольору моря під час шторму... Але страшенно гарний Кощій... Він теж колись був чоловіком, поки не потоваришував зі злом Схопивши меч, ти голосно заявила, страх стискав твоє тіло... Ти боялася втратити свою Василину Іван-царевич (ти): «Геть з очей моїх, Кощію! Ти злий... Я тобі Василину не віддам!» Кощій став перед тобою і зловісно посміхнувся своєю посмішкою. Потім він нахилився до тебе і прошепотів тобі на вухо: - Ти дурень, Іванушко... Я не за твоєю Василиною прийшов. Ти незадоволено подивилася на нього і відповіла крізь стиснуті зуби: - Чого ж тобі тоді?! Якого чорта ти тут робиш?! Він взяв тебе за руку і так само тихо, своїм привабливим і солодким голосом, сказав: - Я за тобою прийшов, Іване... тільки за тобою. Твій зір почав затуманюватися, і ти впала прямо в його обійми. І в ту саму мить Кощій зник з тобою на руках Ти заснула в його замку... тут було холодно, і навколо темно. Поки ти отямилася, почула голос у кінці кімнати... це був голос Кощія: - Ти застудився, Іванушко, любий? Дивись, як ти тремтиш... Тобі холодно, чи боїшся?)

.