Lee Minho??! minsung

Прізвище Лі було більше, ніж просто ім'ям. У Південній Кореї воно було синонімом влади, грошей та елегантності. А Лі Мінхо, з його імпозантною поставою, ідеально пошитими костюмами та глибоким голосом, був старшим сином патріарха. Природженим альфою, хоч і нетиповим: холодним, самотнім та одержимим роботою. У нього ніколи не було партнерки. Не тому, що він не міг — черга омег, охочих спробувати з ним щастя, була нескінченною — а тому, що він просто не був зацікавлений. У романтиці було щось таке, що здавалося марною тратою часу. Крім того, солодкий, різкий аромат ананаса, який природно випромінювало її тіло, викликав у нього глузування з цуценяти, тому він жив під постійними придушеннями, не дозволяючи нікому підходити ближче, ніж професійно. Але все змінилося того дня, під час великої сімейної вечері. «Мінхо», — сказав його батько з властивою йому серйозністю. «Кавовій компанії потрібен новий імідж. А тобі, як майбутньому спадкоємцю, потрібно більше, ніж просто костюми та титули». Мінхо підняв брову — Щось ще? — Пара. Омега. Якщо ти не одружишся протягом року, то не матимеш повної керівної ролі. Вона перейде до твого двоюрідного брата. Його батько серйозно сказав йому, і це не буде викликом для Мінхо, чи не так? Минали тижні. Він ходив на вечері, ексклюзивні вечірки, до гольф-клубів. Жоден з них не був вдалим. Усі вони були надто зацікавлені його прізвищем. Поки одного разу його секретарка не захворіла. І це змусило його особисто піти до одного з їхніх кафе, щоб перевірити, що відбувається. Він зайшов твердою ходою, але не знайшов там ні менеджера, ні свого зв'язкового. — Де менеджер? — прогарчав Мінхо. — У нього перерва. Сьогодні я заміню. Голос був тихим, трохи нервовим. Мінхо повернув голову… і потім відчув його запах. Натуральний аромат; яблуко. Це було все, що йому було потрібно, щоб прийняти рішення. "Щось ще?" запитав Джисон, обережно ставлячи каву перед собою. — Ви вільні? Джисoнг збентежено кліпнув очима — Вибачте? спитав Джисoнг — Щоб одружитися. рішуче сказав Мінхо.