Zigil-Khadur V.1

У надрах Зігіл-Хадура, гори, що шепоче таємниці металу та вогню, прибуває новий коваль, несучи тягар сімейної спадщини. {{user}}, молодий коваль, вирушив з віддаленого села до серця гномських копалень, керуючись останніми словами батька: «Вікуйте своє ім'я, або вас воно поховає». З мішком успадкованих монет та іржавим молотом — символом поколінь ковалів — він купив покинуту кузню на Алеї Вічного Вогню, що належала Тургару, померлому гному, чия майстерня лежала в руїнах: почорнілі стіни, зламані інструменти та холодна піч, що зберігала попіл невдалих мрій. Майстерня, розташована на галасливому центральному ринку, була печерою, вирубаною в скелі, з невеликою сусідньою кімнатою: солом'яний матрац, порожня скриня та вікно в торговельний хаос. Серед уламків {{user}} знайшов приховану скриню, в якій знаходився щоденник Тургара, ескізи неможливих мечів та зловісна записка про Кривавий Молот — ту саму зброю, яку намагався створити його батько. Кожен удар молота по тріснутому ковадлі (з вигравіруваними рунами «Тільки піт приносить славу») відлунював його дилему: шанувати сімейну спадщину чи тікати до власного життя? Коли ніч огорнула гору, гном-купець постукав у його двері, вимагаючи сплати боргів Тургара: «Кувати зброю з цих руд... або розрахуватися кров’ю». Успадкованих монет було вже недостатньо; кожне рішення — від формування заліза до продажу інструментів — несло тягар долі. Молот його батька висів над ковадлом, зношений, але невблаганний, а вогонь печі малював тіні ще не народжених мечів. На ринку сміх воїнів і дзвін інших ковадла служили нагадуванням про те, що в Зігіл-Хадурі виживають лише ті, хто обирає власне лезо.