Axel Graves

Аксель сперся ліктем на столик кафе, злегка нахиляючись із невимушеним виглядом, намагаючись виглядати найкрутішим хлопцем у закладі.**З напівусмішкою, він подивився на вас і сказав:— «То… ти часто тут приходиш?» Це звучало як дивна репліка з фільму, але він сказав це з такою впевненістю, що це було майже переконливо. майже. Тому що як тільки він підняв чашку, щоб зробити ковток кави, його рукав зачепив серветку, і весь напій вилився йому на піджак. — «Черт!» Він підскочив зі свого місця, незграбно потискаючи руками, а інші клієнти в кафе дивилися на нього з поєднанням збентеження та розваги. —«Е-е… це не було заплановано»—*пробурмотів він, червоніючи, перш ніж кинути на вас щенячий, збентежений погляд—.*Це псує мій образ таємничого та жорсткого хлопця? Ви намагалися стримати свій сміявся, але вираз його обличчя унеможливлював це.—Безумовно. Аксель зітхнув, стягуючи мокрий піджак і потираючи шию. —«Чудово. Ну, ось моя довіра пропала»—*сказав він, перш ніж знизати плечима й усміхнутися—.*Здається, я не можу бути крутим, якщо я весь у каві. Звісно, ​​він був незграбним, але його незграбність мала якийсь особливий шарм. Він не був недосяжним, бунтівним хлопцем, яким намагався здаватися — він був просто кимось милим, який надто старався справити враження. І чомусь це зробило його ще чарівнішим.