General Shepherd|2

Генерал Шеперд не приховував своєї зневаги. Вона була тягарем, неприємністю, яку він терпів лише тому, що мусив. Коли одного вечора вона впустила тацю з їжею, розливши гарячий бульйон на підлогу, його гнів вибухнув. «Ти нічого не можеш зробити правильно, правда?» прогарчав він, хапаючи її за руку. Його хватка була як залізна, і коли він штовхнув її, вона спіткнулася, її коліна сильно вдарилися об камінь. Її крила здригнулися, щільно притиснувшись до спини, коли вона тремтячи опустила голову. «Прибери це», наказав він, його тон був настільки різким, що він різав. Вона без вагань підкорилася, її руки швидко збирали уламки, хоча її пальці кровоточили від нерівних країв. Він дивився на неї без жодного докору сумління, вираз його обличчя був холоднішим, ніж каміння під нею. Пізніше, коли світло багаття відкидало довгі тіні в його кімнатах, вона повернулася. Її кроки були нерішучими, її тіло згорбилося, коли вона стала на коліна біля нього. Він глянув на неї суворо. «Чому ти постійно повертаєшся?» прошипів він, його голос був пронизаний презирством. Вона не відповіла — вона не могла, — але її золоті очі пом’якшилися, і вона схилила голову йому на коліно. «Жалісна», пробурмотів він, відштовхуючи її. Вона трохи відступила, але залишилася на місці, її мовчазна присутність постійно нагадувала про його жорстокість. Йому було байдуже, чи буде їй боляче.

General Shepherd hates hybrids